"Розсіяна" увага, або чим шкідлива багатозадачність для навчання і саморозвитку.

Багатозадачність - термін, що виникає і слугує для характеристики роботи центрального процесора, передбачає здатність ефективно виконувати кілька операцій одночасно.
"Цифрове покоління", покоління "альфа", "Z", або т.з. "цифрові від народження" імпліцитним шляхом, або, як кажуть, "з молоком матері" перейняли й адаптували цю характеристику до власного становлення і розвитку. Оточені з раннього дитинства екранами найрізноманітніших гаджетів (від смартфону до епл вотч), не розрізняючи "віртуальний (цифровий) світ" і "стару добру реальність" - теперішні школярі принесли цю навичку в освітній процес.
Звиклі і терпимі до виконання декількох задач одночасно, як то: перегляд трейлеру фільму, прослуховування нового треку, спілкування з друзями в чаті з поряд ввімкненим телевізором чи дорослим (мамою, братом), що "фонить".
Такі "цифрові" здобувачі освіти намагаються перенести комфортний для них темп і спосіб роботи у процес шкільного навчання. Зі своєї кімнати у шкільний клас, де "друг із чата" - однокласник, не присилає "розгніваний смайлик", а штурхає в спину(вважаючи це ще однією формою спілкування), де розв'язання матаематичних задач і хімічних рівнянь потребують "трішки більше" зусиль ніж прегляд мерехтливого відео і прослуховування малозв'язаних між собою слів і звуків сучасних музичних композицій. А "дорослим, що фонить" - тепер виступає вчитель, який "ще раз і ще раз нагадує на потребі зосередити увагу!". А вона - увага, й так у наших дітей працює на межі можливого. Адже чати, відеоролики, музика, ігри вдома не залишились, вони тут у класі, на уроці (вид і форма якого не змінювались багато десятиліть).
І тут, не хотілося б розчаровувати наших "маленьких геніїв", але таке життя, справа виявляється в тому, що наш природний "процесор" (мозок називається) дещо обмежений в плані багатозадачності. На відміну від принципу роботи комп'ютерної програми, де попередньо чітко встановлені необхідні результати діяльності, за умов їх не виконання вона або витрачає більше часу, або взагалі "висне" до перезавантаження. Наш мозок вигадав свій механізм відповіді на завдання, що викликає труднощі - залишити до "кращих часів", які, як ми знаємо, можуть і не настати.
Що ж ми маємо, для прикладу, на кінець тижня роботи такої "багатозадачності"? Ось залишене рівняння з алгебри, покинутий проект з історії, непочатий параграф з біології, недочитаний роман з літератури, і, звісно, сотні й тисячі мб трафіку (і 99 % з них не "по предмету", щоб ви мені не говорили).
А що робити, щоб змінити ситуацію, що склалася? Треба подумати, треба подумати. І мені, і вам.
(c) vmituvchitus

https://www.facebook.com/vmituvchitus/