ВЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ У ДОБУ ЗМІН.

ВЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ У ДОБУ ЗМІН.

Звітна доповідь голови Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін „Нова Доба”, кандидата педагогічних наук Поліни Вербицької на річній конференції організації.

Київський міський будинок вчителя, 11-12 квітня 2003 року

Нова епоха, що настала, - епоха змін, інновацій, епоха інтелекту, глобалізації диктує свої умови життя, проповідує інші цінності, пред’являє нові вимоги до людини. У цьому зв’язку основним результатом діяльності освітнього закладу повинна стати не система знань, вмінь та навичок самі по собі, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, громадянсько-правовій, комунікаційній, інформаційній тощо сферах.

Сьогодні людині для того, щоб вона могла справитися із справою, необхідні інші навики. Змінилась не лише сума знань, необхідна сучасній людині, ще більші зміни відбулися у способах вивчення нового. Прийшов час корінних змін політики в області освіти.

Сучасне завдання школи – формування у школярів не лише знань, вмінь та навичок, а багатофункціональних, надпредметних,  базових компетентностей.

Це поняття включає знання, вміння, навички, а також результати навчання, систему ціннісних орієнтацій, особливості їхньої соціальної поведінки. Бо надати усі знання, котрі необхідні в житті, неможливо, відбувається їхній постійний ріст в умовах швидкої зміни соціальної реальності. Необхідно формувати в учнів вміння самостійно застосовувати отримані знання у житті.

Сьогодні найважливішими цілями освіти є розвиток в учнів самостійності та здатності до самоорганізації; вміння відстоювати свої права, формування високого рівня правової культури; готовність до співпраці, розвиток здатності до творчої діяльності, толерантність, терпимість до чужої думки, вміння вести діалог, шукати і знаходити змістові компроміси.; ініціатива, вміння кооперуватися з іншими, робота в групі і спільне навчання, вміння оцінювати явища, вміти порозумітися з іншими і переконувати, вміння розвязувати проблеми, планувати, самостійно вчитися, а отже здобувати і опрацьовувати інформацію, вміння користати з проживання у багатокультурному світі.

Формування демократичної держави і громадянського суспільства визначають нові завдання історичної освіти в школі. В сучасних умовах вона повинна виробити нові принципи поведінки особистості і нові відносини між людиною і державою. Шкільна історична освіта  покликана дати учням не лише суму принципово нових знань, але й сприяти серйозній внутрішній роботі по формуванню свого ставлення до ідей і цінностей громадянського суспільства і правової держави. Вивчення історії повинно допомогти учням відповісти на головні  запитання суспільного розвитку які взаємовідносини особи, суспільства і держави?

            Вже декілька років ми говоримо про значні зміни, які вносить "глобалізація" в життя людей. Ми спостерігаємо тенденції до глобалізації у сферах зв’язку, фінансів, технології, власності на засоби виробництва і навіть у багатьох правилах, що регулюють наше життя. На думку провідних істориків, за наступних декілька років з'явиться багато історичних досліджень різних проявів глобалізації зі спробами прослідкувати причини певних змін.

Хоча зараз нас більше цікавить, як вчителі історії будуть підходити до цієї теми. Для розуміння явищ глобалізації в історичному контексті вчителям необхідно запроваджувати глобальний вимір в їх історичну освіту. Це передбачає не лише викладання курсів з новітньої історії Європи та світу, а потрібно надавати можливість включати національну і місцеву історію в регіональний і глобальний контекст, для того, щоб зрозуміти зв’язки між ними.

Якщо учні повинні вміти ефективно досліджувати і розуміти такі процеси як глобалізація і взаємозалежність в сучасному та історичному контексті, то потрібно змінити структуру курсів з історії і методи викладання. Зокрема, це вимагає наступних змін:

-         збільшення порівняльної історії;

-         викладання історії, при якому вчитель може використовувати результати досліджень, зроблених у різних допоміжних історичних дисциплінах – економічній історії, соціальній історії, історії культури, історії довкілля тощо;

-         викладання історії, при якому учням чи студентам подається багато різноманітних перспектив, щоб показати їм, що ті самі процеси і тенденції (напр., світова торгівля, допомога країнам, що розвиваються, захист навколишнього середовища, більша політична інтеграція в межах Європи, і т.д.) будуть по-різному сприймати і відбуватися в регіоні чи на глобальному рівні.

Хоч глобалізація і, меншою мірою взаємозалежність, вносять в життя все більше єдності та інтеграції, у деяких аспектах нашого життя останніми роками ми спостерігаємо зростання політичної різноманітності, плюралізму, навіть політичної фрагментації – і ці процеси ставлять нові проблеми перед істориками і вчителями історії у ХХІ столітті. Святкування нового тисячоліття у європейських країнах ознаменувався підвищенням зацікавлення національною історією,  вивчення і викладання історії "інших ідентичностей".

Період політичної та економічної трансформації, який відбувався в Центральній та Східній Європі у 1990-х роках, перш за все означав, що знову зросло зацікавлення такими питаннями, як "Хто ми?", "Звідки ми походимо?" і "Яка наша історія?" Тому нічого дивного, що намагання знайти відповіді на ці запитання спричинили підвищення інтересу до історії.

Беручи до уваги широке використання молоддю у школі і поза школою інформаційних та комунікаційних технологій, важливо, щоб методи викладання були спрямовані на те, щоб ці технології доповнювали процес вивчення історії та суспільних дисциплін новими ресурсними можливостями, розширювали можливості обміну та діалогу між школярами на різноманітних рівнях.

При вивченні історії  ми вважаємо за необхідне використовувати освітній потенціал міждисциплінарного підходу, створювати зв’язки з іншими предметами, такими як суспільствознавство, основи філософії, громадянська освіта, право, географія, література, мистецтво тощо. Предметна розрізненість стає однією з причин фрагментарності світогляду випускника школи, в той час, як в сучасному світі переважають тенденції  до економічної, політичної, культурної, інформаційної інтеграції.

Вивчення окремих тем на інтегрованих уроках може стати єдиним, внутрішньопов’язаним дійсно освітнім процесом, що дає на виході єдину, цілісну картину світу, а кооперація вчителів різних предметів набуває характеру взаємопідтримки та взаємозбагачення.

Сьогодні відбувається інтенсивна робота по визначенню концептуально-методологічних засад, завдань та мети шкільної історичної освіти, на наступні десятиліття. У цей процес активно залучаються учителі члени громадської організації вчителів історії України „Нова Доба”. Вважаємо за серйозний та продуктивний крок вперед у розвитку вітчизняної шкільної історичної та суспільствознавчої освіти розробку та прийняття Академією педагогічних наук України Стандартів освітньої галузі „Суспільствознавство”. Відрадно відзначити, що у цьому документі велика увага приділяється виробленню в учнів різноманітних навчальних компетенцій, навиків критичного мислення, наданню їм можливості ознайомлюватись із  різноманітними джерелами,  застосовуванню багатоперспективності при вивченні і викладанні історії та інших суспільних дисциплін. Сподіваємось, що цей документ допоможе нам подолати  проблеми змістового перевантаження шкільних курсів історії, підвищення кваліфікації вчителів суспільствознавчого циклу, браку навчально-методичного забезпечення викладання історії, наочних матеріалів тощо

Еволюція сучасної освіти, її інтернаціоналізація, зміна пріоритетів і якості шкільної освіти неминуче ведуть до зміни тієї ролі, яку традиційно виконував вчитель історії. Сучасна школа втрачає монопольне право на освіту, а вчитель перестає бути єдиним носієм знань. Безумовно, не тільки вчителі виховують майбутніх громадян, проте їхня роль залишається дуже важливою. Щоб зберегти за собою цю роль, вчитель повинен прийняти виклик часу, удосконалитися у відповідності з його вимогами.

Вчитель в школі – це провідник ідей демократичної освіти, причому він повинен виступати як особистість, що втілює в достатній мірі цінності громадянського суспільства.

Все це передбачає наявність в педагога таких якостей як чітка громадянська позиція; система цінностей, куди входить визнання багатоманітності світу і толерантність; демократичний стиль роботи; висока комунікативна культура, здатність залучати учнів до планування і регулювання освітнього процесу.

Багаточисленні публікації з проблем освіти, анкетування та опитування свідчать про те, що найскладнішим та необхідним процесом у справі підготовки вчителя є ліквідація усталених стереотипів діяльності, мислення і поведінки, що склалися в умовах одноманітної, ідеологізованої системи освіти та авторитарних методів навчання, що панували довгий час у минулому у вітчизняній школі. Не дивлячись на велике бажання виховати демократичну особистість учня, вчителям важко це зробити, не маючи достатньої підготовки, адже основна частина педагогів-істориків отримала професійну підготову ще до здобуття Україною незалежності.

Зазначене не дає підстав для оптимістичних оцінок загального професійного рівня та соціальної активності вчителів. Однак причини цього явища не лише особистісні, вони мають і соціальну природу. Мізерний рівень заробітної плати, низьке матеріально-технічне та інформаційне забезпечення школи не стимулює підвищення професійного рівня вчителя, а також призводить до зниження його загального соціального статусу.

В умовах політичної нестабільності українського суспільства, його ідеологічної розрізненості на вчителя покладається велика відповідальність за долю молодих громадян країни.

Необхідною умовою висококваліфікованого викладання суспільних дисциплін у шкільній системі освіти є наявність демократично мислячого, поінформованого та компетентного вчителя, ознайомленого із новими досягненнями та науковими і педагогічними дискусіями на національному й світовому рівнях. Жодна професія не вимагає від людини такого постійного самоудосконалення, як від педагога. Змінилась не лише сума знань, необхідна сучасній людині, ще більші зміни відбулися у способах вивчення нового. Проте необхідно зазначити, що в Україні та й багатьох інших країнах світу все гострішою стає проблема нестачі висококваліфікованих кадрів, зокрема педагогів-істориків. Частково це можна пояснити нестачею ресурсів, порівняно низькою зарплатою і незначними можливостями кар’єрного росту вчителів. Але так само ця проблема пов’язана з їхнім статусом. В Україні статус вчителів є далеко не на тому високому рівні, який би робив цю професію престижною. Причини такої ситуації великою мірою полягають у недостатньо належному ставленні держави до важливості професії педагога.

Професійні якості вчителів є життєво важливим аспектом в процесі інновацій. Якість освіти більшою мірою визначається компетенціями вчителів та можливостями їхнього використання в освітній практиці. Професійні та особисті якості педагога є найважливішою умовою не тільки громадянської освіти, але й запорукою успішного розвитку системи освіти.

Вчителі історії визнають, що практика викладання історії є настільки ж важливою, як і проведення історичних досліджень чи написання статей і книжок. Але існує серйозна проблема – навчити вчителя використовувати нові досягнення історичної дидактики особливо в умовах, значного скорочення коштів на підвищення кваліфікації вчителів; браку методичних матеріалів, які могли б використовуватися методистами для запровадження інноваційних методик. Ця постійно існуюча проблема перетворюється на кризу в історичній шкільній освіті.  У той самий час багато вчителів суспільних дисциплін очікують якихось дій від місцевих і центральних органів освітньої влади, особливо щодо запровадження нових навчальних планів з історії, нових підходів до викладання історії і нових підручників та навчально-методичних матеріалів.

Мета вчителя історії – запропонувати учням і вчителям засоби для роботи із різними інтерпретаціями минулого. В таких умовах учням надається можливість розвивати зріле критичне ставлення до всіх матеріалів.

Вивчення історії включає набагато більше, ніж пасивне засвоєння фактів, дат, імен, та місць. Історія за своєю суттю є процесом мислення, що опирається на свідчення з минулого. При правильному викладанні історія розвиває уміння аналізу та оцінки. Тому окрім визначення того, що учні повинні знати – тобто, історичного розуміння – дуже важливо також брати до уваги й те, що учні повинні вміти для ефективного застосування цих знань на практиці. Слід пам’ятати слова видатного німецького педагога А.Дістервега  „Поганий вчитель пропонує істину, добрий вчитель вчить її знаходити”. Вчителі не повинні забувати, що їхній головний обов’язок – у привчанні учнів до розумової праці і цей обов’язок є більш важливим, аніж передача самого предмету.

На уроці краще всього запам’ятовується той фактичний матеріал, котрим учні оперують (аналізують, порівнюють, узагальнюють) з метою самостійного пояснення якоїсь події, явища. Зроблені в результаті цього висновки, виступають як переконання школярів і засвоюються міцно.

Цьому сприяє використання історичних джерел (документи, спогади, свідчення очевидців тощо). Призначення цих матеріалів в шкільній освіті – допомагати створювати яскраві, виразні образи подій, особистостей, епох, а також засвоєння навичок історичного аналізу.

Необхідність підвищення рівня професійної компетентності підсилюється ще й тим фактором, що переважна більшість вчителів історії в нашій країні окрім історії викладає ще інші предмети суспільствознавчого циклу (правознавство, громадянська освіта, політологія, філософія тощо. Таким чином, вони все ще залишаються носіями ціннісного знання та громадянської практики у школі.

Відрадно відзначити, що незважаючи на цілу сукупність проблем як об’єктивного, так і суб’єктивного плану, значна частина вчителів історії України проявляє неабиякий інтерес до підвищення свого професійного та інтелектуального рівня, є активними у громадському житті. Така тенденція дуже добре відстежується на діяльності Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін „Нова Доба”, яке діє з 1997 р. та об’єднує вчителів із практично всіх областей України.

Якщо в минулому функція вчителя історії зводилася до ролі пасивного реціпієнта наукових, педагогічних, ідеологічних ідей та схем. То нині в рамках асоціації ми можемо спостерігати активну взаємодію вчителів України на рівні обговорення різних актуальних проблем викладання історії та суспільних дисциплін, експертному аналізі навчальних програм, концепцій, розробці навчально-методичних матеріалів тощо.

    Саме вчителі історії, що чи не єдині серед вчителів України організувалися у громадську спілку, здійснюють потужний інноваційний рух знизу в освітній системі України. Асоціація ”Нова Доба” надаючи широкі можливості для вчителів історії ознайомлюватися із новим змістом та передовими формами і методами викладання, стало органічним доповненням існуючим державним інституціям у розвитку шкільної суспільствознавчої освіти, підвищенні кваліфікації вчителів. Вчителі-члени асоціації, котрі пройшли відповідну навчально-методичну підготовку, широко розповсюджують отриманий досвід серед колег свого навчального закладу, населеного пункту, регіону.

Доступ до нової інформації стосовно нових наукових та педагогічних технологій, можливість професійної комунікації, розширення кругозору, а також реальна можливість практично реалізовувати свій творчий потенціал, спільні ідеї та плани істотно впливає на процес особистісного та  професійного зростання вчителя історії в нашій країні.

Для України, котра є поліетнічною державою із етнічною, культурною, релігійною різноманітністю тісна співпраця вчителів та учнів різних регіонів України здійснює значний вплив на процес конструювання громадянської нації, процес розбудови демократії та громадянського суспільства. Різноманітні заходи (навчальні семінари, конференції, обговорення, конкурси та громадські акції), що носять добровільний характер із використанням інноваційних форм та методів сприяють ефективному формуванню громадянської позиції вчителів та їхніх учнів.

Важливим фактором, що суттєво позитивно впливає на покращення ситуації у сфері історичної та громадянської освіти в Україні є тісне міжнародне співробітництво і партнерська кооперація.

Проведення міжнародних семінарів з історії, здійснення спільних проектів, членство в міжнародних організаціях, таких як EUROCLIO, EUSTORY сприяє зміцненню демократичних принципів навчання історії та предметів суспільствознавчого циклу, сприяє впровадженню інноваціям у викладанні та розвитку інтелектуальній свободі викладачів. Доступ до нової інформації стосовно нових наукових та педагогічних технологій, можливість професійної комунікації, розширення кругозору, а також реальна можливість практично реалізовувати свій творчий потенціал, спільні ідеї та плани істотно впливає на процес особистісного та  професійного зростання вчителя історії в нашій країні.

На сам кінець слід зазначити, що сучасний стан шкільної суспільствознавчої освіти – це не лише предмет критики, а перш за все об’єкт нашої взаємної відповідальності